Сьогодні, в епоху широкого поширення різноманітних електронних пристроїв, практично кожен з нас долучився до фотографії чи то з допомогою смартфону чи цифрового фотоапарату. Нині світлину можна отримати за лічені секунди, а ще два десятиліття тому для цього потрібен був час, чималі витрати сил й ще більше – вміння, яке межувало з мистецтвом. Одним з таких майстрів є Василь Дрозд з м.Городня на Чернігівщині, якому довелось працювати з усіма поколіннями фототехніки від дерев’яного фотоапарата, з якого мала «вилітати пташка». до сучасних цифрових систем.
Свою професійну діяльність пан Василь розпочав зі строкової служби у війську ще в далекому 1978 році. Йому довелось служити в авіації, де кмітливого хлопця направили навчатись на фотолаборанта і фотогеометриста. Такі спеціалісти проявляли численні плівки з камер військових літаків, які знімали переважно земну поверхню у режимі постійної аерофоторозвідки. Що на тих знімках було секретного чи розвідувального –звичайно, фотолаборантам ніхто не розповідав. Натомість молоді солдати отримали чималу практику й величезний досвід обробки фотоматеріалів, що у роботі майбутнього фотографа займало більш ніж половини часу.– Звичайно, наш підрозділ мав і цілком «мирні» фотоапарати, на які ми знімали портрети військових і цивільних людей, проте це було більше схоже на хобі. Власне документальній фотографії я почав навчатись у 1981 році, коли прийшов у райпобуткомбінат працювати фотографом. Гучна назва документальна фотографія – це і є все те, чим ми нині займаємось у побуті – тобто, фотофіксація подій, портретна зйомка та інше з нашого життя, – пригадав пан Василь.
На переконання досвідченого фотографа, гарний майстер навчається все життя, тож і йому довелось навчатися спочатку тонкощам зйомки, постановки освітлення, підбору фону та іншим.
У 80-х роках минулого століття у фотографів роботи було багато. Кожне підприємство вшановувало своїх працьовитих співробітників на «Дошках пошани», для яких портрети робились на замовлення. Також фотографували людей на документи, робили родинні фото, весільні, ювілейні та з інших урочистостей. А коли на місці не траплялося криміналіста, цивільним фотографам доводилось виїжджати на зйомки місць злочинів разом зі слідчими.
Окремим напрямком роботи були випускні альбоми старшокласників. Кожен альбом мав десяток фотосторінок, а, зважаючи, що у кожному класі навчалось по 30 учнів і було по чотири-п’ять паралелей – роботи було чимало.
– Часи чорно-білих фото я пригадую з особливим теплом. Звичайно, на проявлення плівки і друк фотографій витрачалось чимало часу, проте було щось містичне у тому, як у ванночці з розчином проявника на папері з’являлося зображення. І хоч тих зображень ми робили сотні щодня, це дійство завжди зачаровувало, — зізнався фотомайстер.
Наступним етапом стала ера кольорових фотографій, коли в країну прийшли лабораторії «Фуджі», «Кодак» та інші фірми. Для зйомки використовували звичні плівкові фотоапарати на кшталт «Зенітів», а от обробляти плівку і друкувати світлини доводилося вже у фірмових лабораторіях у Чернігові. Тож до роботи пана Василя додались регулярні поїздки в обласний центр. Приблизно у цей же час відбувалася масова паспортизація населення, коли кожен українець отримував паспорт нової незалежної держави замість старого радянського. Окрім регулярних поїздок у Чернігів, не менш регулярно доводилося їздити по селах, щоб зробити фотопортрети на паспорт сільським жителям.
Цифрова техніка прийшла неочікувано й раптово. У 2005 році більшість фотографів перейшли на цифрові фотоапарати, які значно полегшили їм життя, бо друкувати знімок стало можливо на місці з допомогою звичайного принтера. А ще на озброєння фотографів прийшли різноманітні програми-фоторедактори, які дали змогу робити якісний монтаж матеріалів, яскраві рамки та віньєтки, художньо прикрашати навість сірі й невиразні знімки. І знову пану Василю довелось навчатись і оволодівати тонкощами ремесла із застосуванням нової техніки.
За останні роки доступність цифрової фототехніки зросла настільки, що потреба у художній студійній фотографії потихеньку відпадає. Звичайно, люди ще замовляють фото на документи, іноді приходять зробити художній портрет, але найчастіше – знімають самі. Наш співрозмовник не переймається зменшенням попиту на його послуги, бо розуміє сучасні тенденції. Проте принагідно дав нам і нашим читачам дуже корисну пораду:
– Найкращі знімки і портрети найдорожчих людей все ж таки намагайтесь роздрукувати. У сімейному альбомі фотографія переживе десятиліття і стане в нагоді вам і вашим нащадкам. Записані ж на цифрових носіях знімки часто губляться, «злітають» з носіїв й можуть бути втраченими через несправність смартфону чи карти пам’яті. Тож не лінуйтеся – робіть світлини й збирайте альбоми!
Павло Дубровський,
Новини Городнянщини
